Так склалось, що музеї звикли виставляти свої предмети рівними рядами в рівних колонках з таксономічно-систематичною педантністю. І це цілком зрозуміло. Адже сама система вимагає чіткої систематизації колекції для загального розуміння наявних "скарбів" і можливості легкої навігації по колекції. Така система запозичена з музейної колекції на музейну експозицію та музейну інтерпретацію. Так зручніше самому музею і її працівникам. Але проблема полягає в тому, що музей призначений не для самого себе, він не може існувати сам в собі, а лише для відвідувачів. Саме із цією думкою повинна будуватись виставка. Тому рядочки археологічних нуклеусів чи рядок птахів втрачає будь який зміст окрім представлення різноманітності і популяризації багатства колекції музею. І лише спеціаліст зможе побачити в цих рядах сенс, адже він має попередній інформаційний багаж. А для більшості відвідувачів така різноманітність так і залишиться містичним феноменом українського музею.
Відвідувач поставить собі плюс в карму за відвідини музею, але так і не винесе нічого нового для себе, окрім згадки, що в музеї є багато всього. Відвідувачам мають бажання навчитись
нового і незвіданого Адже такі відвідини музею порівняти із вивченням мови, коли до тебе спілкуються іноземною мовою і без попереднього багажу знань мови, скільки б не було намагань щось навчитись, скільки б зусиль не вкладалось - зрозуміти чужу мову так і не вдасться. Саме музейники мають почати говорити доступною для відвідувача мовою, яка таємнича, невідома, але в той же час зрозуміла і захоплююча. Саме це дасть змогу створити діалог між музеєм і громадою та започаткувати відносини, що базуються на довірі та повазі, взаємозацікавленні та захопленні.
0 коментарі:
Дописати коментар