понеділок, 7 січня 2013 р.

,

Класика vs. Постмодерн: територія битви - музеї.



Феномен сучасного музею вже давно вийшов за межі вітрин шаф і експонатів.  Сьогодні вже важно описати межі, де закінчується музейна діяльність і цьому є численна кількість доказів. Ще в далекому 1971 році Duncan F. Cameron  в своїй статті Музей - храм чи форум (The museum, a Temple or the Forum) розкриває сутність музейної справи. Він стверджує, що музеї повинні трансформуватись у відкрите середовище для суспільства, бути доступним і зрозумілим кожному. І це було справді далекоглядним поглядом з далеких 70-их, де все ще більшість музеїв становили установи академічного типу закриті, з незрозумілими текстами, зверхньо повчали відвідувачів. Тому і у назві статті, було метафорично використано  "храм", як місце, куди люди приносять своє "поклоніння". Сьогодні музей повинен перетворитись із наставника у друга, партнера для відвідувача, так само як і відвідувач є другом для музею. Ці симбіотичні відносини є єдиним шляхом до розвитку музеїв. Без відвідувачів, їхньої думки вони нічого не варті, так само як і не варте все культурне надбання без людей. Якщо це надбання ніхто не може відповідно оцінити, то воно становить лише звуки, тканини, посуд і нічого більше. Тому музей, як зберігач культурного надбання і відвідувач, як його споживач є нерозривними речами.
За допомогою сучасних технологій найбільш прогресивні музеї встановлюють новий тип взаємозв'язків із своїми відвідувачами. Це можна називати інтерактивні методи музейної справи, але варто зауважити, що вони вже давно перейшли межу - компютер-людина. Ці зв'язки стали настільки складними і стають настільки органічними, що їх важко описати і важко класифікувати. Взяти до прикладу один з останніх проектів  Манчестерського музею (Manchester Museum http://www.museum.manchester.ac.uk/), коли за допомогою сучасних компютерних технологій відвідувач здатний проектувати тактильні відчуття і координувати їх із зображенням на екрані. Це вже більше ніж просто копія. Цікаво було б запитати враження відвідувачів від використання даної технології і зрозуміти, який досвід вони отримали від її використання.
Іншим прикладом є спільний проект Google і Наукового музею в Лондоні (http://www.sciencemuseum.org.uk/) - ChromeWebLab (http://www.chromeweblab.com/). Тут віртуальний відвідувач стає творцем "експонату", який можуть спостерігати відвідувачі в реальному часі в приміщенні музею. Цей перевернутий шлях на перший погляд шокує.  Та й експонат вже не є об'єктом, а процесом. Здавалося традиційно музей мав би демонструвати експонати зроблені десятки, сотні років тому і представляти їх "реальним" відвідувачам. Тоді коли он-лайн відвідувачі, можуть переглянути лише деякі експонати і лише під певним кутом зору. Але якщо зважити всі аргументи, то це і є те що представляє собою сучасний музей - відвідувач творить музей, який без нього не можливий. На відео представлений виготовлення роботом портрету автора даної статті, після комп'ютерної обробки. Більше того немає значення, де знаходиться відвідувач  в котрій годині він прийшов у віртуальний музей. Він завжди відчинений і завжди цікавий.
Іншим цікавим феноменом проекту є зміщення фокусу презентації з об'єкту на представлення процесу. Ми бачимо процес створення музейного об'єкту, коли і сам процес є музейним об'єктом. Що це - ноу-хау чи сучасні тенденції розвитку сучасного музею? Якщо добре роздивитись, то відповідь очевидна.
Додаткові посилання по темі:
http://futureofmuseums.blogspot.com/2013/01/reaching-behind-glass.html
http://onlinelibrary.wiley.com/doi/10.1111/j.2151-6952.1971.tb00416.x/abstract

http://www.chromeweblab.com/


0 коментарі:

Дописати коментар